Постійні бої, зміни локацій, штурми. Ворога бачив на відстані 20 метрів.
Працював столяром у рідному Франківську, а тепер майже два роки носить військову форму. Іван Бойчук – мобілізований прикордонник. Чоловік уже двічі був на передовій. Має не одне поранення. Історію воїна розкаже Мар'яна Мартин.
Військова форма, в руках – зброя … Геть не так уявляв своє життя Іван ще у 2022-му.
Працював столярем на Франківщині. Та з перших днів повномасштабного вторгнення подався у військкомат. Він хотів захищати рідний край у складі ТРО, але йому відмовили. Тому на захист держави став у лавах прикордонників.
Іван Бойчук – військовослужбовець:
– Сказали: "Ходи чувак, приїжджай, ми тебе забираємо". Ну зібрав речі і поїхав на Чоп. На Чопі пару днів ми там побули пройшли учебку мінімальну і все, призвали. – Нашо пішов? – Ну а хто буде захищати, потрібно комусь воювати, якби кожен сказав "нашо я буду йти", то….
Згодом Івана чекали ще одні навчання і вже за деякий час він опинився на передовій. Більше трьох місяців тримав позиції під Володимирівкою. Розповідає, до звуків вибухів швидко призвичаївся. Як і до життя в окопах.
Іван Бойчук – військовослужбовець:
Ми приїхали, була лінія оборони, тому там підкопалися, зробили позиції і стояли просто. Тримали оборону. Жара, сонце, спека, води не вистачає, у такі моменти важко.
Це був перший його вихід на позиції. Після невеликого відпочинку вдома, знову зголосився їхати на передову. Цього разу довелося побачити жахи війни під Бахмутом.
Іван Бойчук – військовослужбовець:
Це постійний рух і ти зайшов в посадку на одну позицію, тобі сказали "окопи".. ми тут стали, через пару годин знов передають по рації, пересуваємося дальше і так постійно цей рух. Окопів немає. Ти постійно копаєш, немає де сховатися. Мене і там ще одного побратима взяли з собою у штурм групу, звичайно, що страшно. Кому не страшно. Це війна. Ти можеш приїхати, можеш не приїхати.
Постійні бої, зніми локацій, штурми. Ворога бачив на відстані 20 метрів.
Іван Бойчук – військовослужбовець:
Заходили до них на позицію. Ідо них в окопи. Не в окопи, в посадку.
Отримав поранення в ногу. І так з побратимом продовжували відстрілюватися. Наклав турнікет собі, другу, і тоді прилетіла ще одна куля – в плече.
Іван Бойчук – військовослужбовець:
Ззаді ліве плече, лопатка, і тут нога зліва теж. Тут осколок залетів в ногу, і вилетів насквозь, а в плече залетіла під бронік куля від автомату і пробила лопатку. Зразу болі не було чути, якийсь такий, я знаю, може то шоковий стан такий … просто як занімілість, рука заніміла.
Із групи шести людей тоді ворог поранив чотирьох. Один загинув. Хлопці зайняли кругову оборону і продовжували її тримати поки не під'їхала додаткова група штурмовиків. Поранений у плаче та ногу Іван зміг дотягнути у безпечне місце і побратима.
Фрозен – військовослужбовець:
Це було під час штурму Андріївки, у підході до Андріївки це був дуже важкий шлях. Ми почали штурм, почали їх давити. Ворогів міномет оказався дуже точний і близько 5,6 м прилетів і 82 міа, і осколковим пораненням поранила мені коліно і бедро.
Нині рани вже майже зажили. Хоча все ще нагадують про жахи війни. Іван продовжує нести службу у Чопському прикордонному загоні. І каже, готовий знову повернутися на передову.
Потрібно далі захищати, воювати, хтось це мусить робити. Це є наша земля, це є наша країна, ми хочем тут жити, це наш дім. Заради того ми і воюєм, щоб захистити його.