Свою назву фаянс отримав від назви італійського міста Фаенца, де вироблялось багато кераміки. На відміну від порцеляни він має нижчу температуру обпалювання. Зазвичай такий посуд дешевший за порцеляну, тому доступніший та є практично у кожного. В інтерв’ю «ФАКТАМ» колекціонерка та дослідниця історії української порцеляни Людмила Карпінська-Романюк розповіла про фаянсові тарілки, розписані відомою мисткинею Асею Мікеєвою. — Можливо, й у вашій оселі є фаянсові тарілки, розписані мисткинею Асею Мікеєвою, — говорить Людмила Карпінська-Романюк. — Ця столова тарілка в її розписі (на фото у заголовку. — Авт.) — як зосереджена, майже камерна інтерпретація народного орнаменту, переосмисленого та інтелігентно вписаного у фабричну форму. У центрі — стилізована квітка-деревце, що ніби виростає з внутрішнього кола тарілки. Її будова симетрична, врівноважена, з чітко окресленою віссю: зелений «стовбур», пелюстки, завитки, дрібні квітки-супутники. Орнамент нагадує водночас і мотиви народної вишивки, і старі фаянсові розписи ХІХ століття — з їхньою любов’ю до ритму, повтору, декоративної ясності. Квітка тут — символ росту, достатку, гармонійного світу. М’які зелені, теплі рожево-фіалкові та охристі відтінки не змагаються між собою, кожен колір знає своє місце. Біле тло фаянсу працює як пауза, як повітря, що дає орнаменту дихати. Широкий край тарілки оформлений ритмічним бордюром: чергування крапчастих напівкіл і вертикальних «золотавих» штрихів створює відчуття руху по колу. Цей пояс ніби оберігає центральний мотив, замикає композицію, перетворюючи тарілку на завершений декоративний простір. Тарілка Асі Мікеєвої — це приклад того, як фаянс може бути одночасно утилітарним предметом і носієм культурної пам’яті: тихої, впорядкованої, такої, що не нав’язується, а живе поруч зі щоденним життям. — Цікаво! — Справжній розквіт Кам’янобрідського фаянсового заводу пов’язаний з приходом Асі Мікеєвої у 1963 році на посаду головного художника. Її творчість стала яскравим зразком авторської художньої школи, що поєднала народні традиції з сучасним декоративним мисленням. Ася Мікеєва (1932−2012) була митцем із невичерпною фантазією та глибоким відчуттям поезії повсякденного життя. Джерелами натхнення ставали поліська природа, народний одяг, орнаменти рушників, старовинний посуд, побутові сцени. Її ескізи народжувалися легко та невпинно, щоразу набуваючи більшої сміливості та виразності. Професійну освіту художниця здобула в Миргородському керамічному технікумі, який закінчила з відзнакою у 1958 році. Працювала на Баранівському фарфоровому заводі, а згодом пов’язала своє життя з Кам’яним Бродом, де повною мірою розкрився її творчий хист. — У своїй творчості Ася Мікеєва прагнула, щоб кожен виріб не лише служив побуту, а й дарував естетичну радість. — продовжує Людмила Карпінська-Романюк. — Її фаянсові сервізи, блюда й вази вирізняються витонченістю ліній, декоративною гармонією та впізнаваною авторською інтонацією. Роботи художниці експонуються в музеях і приватних колекціях, а її ім’я вписане в історію українського декоративного мистецтва. — Яка тарілка в її розписі ваша улюблена? — Дуже гарна столова тарілка Асі Мікеєвої — зразок тихої, вивіреної декоративної мови, якою Кам’янобрідський фаянсовий завод заговорив у 1960-ті роки. Композиція побудована на чіткому ритмі кола. Центральне дзеркало обрамлене подвійним кільцем — внутрішнім, із дрібними крапками-акцентами, та зовнішнім, графічно «прошитим» короткими рисками. Цей ритм нагадує шитво або ткацький візерунок — послідовний, заспокійливий, майже медитативний. А. Мікеєва. Столова тарілка. Кам’янобрідський фаянсовий завод. 1960-ті Ми бачимо, як розгортається рослинний орнамент. Квіти й листя не змагаються за увагу — вони рухаються по колу. Малюнок не лежить на поверхні — він ніби вростає в фаянс, стає його внутрішнім голосом. Завдяки цьому тарілка не виглядає святковою чи парадною, натомість — домашньою, щоденною, розрахованою на тривале життя за столом. Саме в таких роботах Асі Мікеєвої найвиразніше проявляється її вміння бачити красу в простому і перетворювати побутову річ на витвір мистецтва. А. Мікеєва. Тарілки. Кам’янобрідський фаянсовий завод. 1960-ті — Дуже колоритні її яскраві тарілки. — Вони демонструють більш живописний та камерний бік художньої мови Кам’янобрідського фаянсу 1960-х. Композиція кожної тарілки побудована на поєднанні чистого білого поля з м’якими кільцевими обрамленнями пастельних тонів — блакитного, рожевого, зеленкуватого. Кольорові пояси не тиснуть, а лише делікатно окреслюють простір, створюючи відчуття легкості й відкритості форми. У центрі — квіткові мотиви, різні за характером, але об’єднані спільною інтонацією: вони не декоративні заради орнаменту, а радше схожі на швидкі, уважні замальовки з натури. Блакитна троянда, жовті пелюстки, зелене листя з ягідками — кожен мотив має власний настрій та ритм, ніби художниця дозволяє квітам «говорити» окремо, не зводячи їх до уніфікованого зразка. Ці тарілки — приклад того, як у побутовому предметі Ася Мікеєва знаходила простір для поезії щоденного. Це фаянс, створений для життя — для столу, світла, тиші й уважного погляду. А. Мікеєва. Тарілки. Кам’янобрідський фаянсовий завод. 1960-ті — Яке різноманіття! — Справді. Воно не може не вражати. Ось тарілка, яка вирізняється м’якою, врівноваженою декоративною мовою, характерною для зрілого періоду творчості Асі Мікеєвої. У центрі — стилізована квітка з округлими пелюстками, подана як самотній, зосереджений образ. Від неї тягнеться плавна, хвиляста лінія стебла, що переходить у ритмічний рослинний орнамент по борту. Палітра стримана й делікатна: пастельні блакитні, рожеві та зеленуваті тони на молочно-білому тлі створюють відчуття світла й спокою. Ця тарілка — приклад того, як у серійному виробі Ася Мікеєва зберігає інтонацію авторського жесту, поєднуючи народну образність, ліризм і культуру щоденного вжитку. А. Мікеєва. Тарілка. Кам’янобрідський фаянсовий завод. 1970-ті Раніше Людмила Карпінська-Романюк розповідала про образи їжаків у творчому доробку вітчизняних митців. Фото з альбому Людмили Карпінської- Романюк Фото у заголовку: А. Мікеєва. Столова тарілка. Кам’янобрідськїй фаянсовий завод. 1970-ті
«Джерелами натхнення ставали поліська природа, народний одяг, орнаменти рушників»
«Роботи художниці експонуються в музеях і приватних колекціях»
«Це фаянс, створений для життя — для столу, світла, тиші й уважного погляду»
«Можливо, й у вашій оселі є фаянсові тарілки, розписані мисткинею Асею Мікеєвою», — колекціонерка Людмила Карпінська-Романюк
