Вінтажні кобальтові сервізи вишукані та красиві. Пити чай чи каву з такої чашки — справжнє задоволення. В Україні чимало кобальтових сервізів було створено на Довбиському фарфоровому заводі. В інтерв’ю «ФАКТАМ» колекціонерка та дослідниця історії української порцеляни, авторка книг Людмила Карпінська-Романюк розповіла про сети, які нікого не залишать байдужими. – У кобальті є та сама глибина, що в зимовому небі перед снігопадом, коли синява густішає до межі кольору й здається, що ось-ось почне звучати, — говорить Людмила Карпінська-Романюк. — Золото на кобальті як полум’я свічки. Разом кобальт та золото творять дивним чином відчуття дому. Можливо, один із вишуканих кобальтових сервізів зберігся й у вашій родині? Ось, наприклад, чайний сервіз Олександра Яроша. Кобальт звучить у ньому як глибока вечірня тиша, в якій кожен рух набуває значення. Темно-синя поверхня фарфору — мов нічне небо, насичене й зосереджене, на якому золото мерехтить, як тепле світло лампи над столом. Олександр Ярош. Чайний сервіз форми «Довбиш 1», малюнок «Рушничок». Довбиський фарфоровий завод. 1970–ті — Краса! — Форма «Довбиш-1» — округла та врівноважена — тримає в собі спокій і гідність. Вона неначе запрошує до довгого, неспішного чаювання. Носики чайників вигнуті м’яко, ніби продовжують рух руки, ручки — теплі на дотик, продумані для щоденного користування, але з внутрішньою урочистістю. Декор «Рушничок» огортає предмети, мов пам’ять. Орнамент тягнеться по кобальтовому тлу тонкою золотою ниткою — як вишитий оберіг, що переходить з покоління в покоління. Квіти й завитки шепочуть про дім, про стіл, за яким збираються рідні та близькі, про звичайні речі, у яких живе традиція. У кожній чашці — відлуння рушника, у кожному блюдці — ритм спокійного життя. — Справді. – Олександр Ярош упродовж тривалого часу — з 1940-х до початку 1970-х років — обіймав посаду головного художника Довбиського фарфорового завода. Він створив численні моделі посуду та ваз, упроваджених у серійне виробництво, а також чимало виставкових авторських робіт. У 1985 році посаду головного художника та естафету творчого керівництва підприємства перейняла Анастасія Панчук-Медведкова. Під її керівництвом художня лабораторія підприємства здійснювала розробку як серійного ужиткового посуду, декорованого деколлю, так і обмежених серій рукотворних виробів з авторським розписом. Вражає красою чайний сервіз «Полісся» у розписі Анастасії Панчук-Медведкової. С. Гавриш, А. Панчук-Медведкова. Чайний сервіз форми «Полісся», декор «Квіточка». Довбиський фарфоровий завод, 1980-ті Цей сервіз — мов спогад про тихе поліське надвечір’я, де синява неба торкається землі, а золотаве сонце затримується на листі так довго, ніби не хоче прощатися з днем. Форма Сергія Гавриша «Полісся» — округла, тепла, гостинна. Вона ніби створена для родинних розмов. У чашках — відчуття долоні, що тримає світ, маленький, але свій. Декор «Квіточка» Анастасії Панчук-Медведкової — це золото і кобальт, які звучать разом, як голоси в народній пісні: насичений темний фон — мов глибина лісових озер, а золотисті візерунки — наче сонячні стежки крізь туман. — А які кавові кобальтові сервізи були створені? — Чудовий сервіз — «Цвіт папороті». Він — мов тиха містерія ночі. Глибокий, насичений, майже чорнильний кобальт нагадує нічне небо перед Купальською ватрою, де кожен дотик золота — як відсвіт полум’я. Папороть, виписана золотом, ніби живе власним світлом — її листя струменить теплом, наче от-от розкриється чар-квітка, та сама, про яку казали: хто знайде — тому відкриється доля. А. Панчук-Медведкова. Сервіз для кави форми «Мрія», декор «Цвіт папороті». Довбиський фарфоровий завод. 1980-ті Форма «Мрія» — це про плавність і рух: витончена лінія носика, ніжні хвилі вінців, чашки, що лягають у долоню так природно, наче завжди знали свою дорогу до неї. Сервіз «Цвіт папороті» — це голос Довбиської школи, де колір, золото й форма говорять однією мовою — мовою мрії, легенди, тиші. — Які ще за призначенням кобальтові сети були створені на Довбиському фарфоровому заводі? — Набір для компоту «Щедрий» із декором «Яблуневий світ» — наче тиха історія про сад, яку розповідає фарфор. Темне тло — глибоке, насичене, майже нічне — нагадує літню ніч, коли небо ще пахне теплом, а зорі стоять високо. Білий цвіт яблуні крихкий, майже пахучий. Золото лягає на пелюстки, мов ранкове сонце на сад: м’яко, щедро, з обіцянкою тепла. А. Панчук-Медведкова. Набір «Щедрий». Декор «Яблуневий світ». Довбиський фарфоровий завод. 1980-ті Яблуневі квіти мов усмішка після довгої зими, легкі, ніби тільки-но здійняті вітерцем. Пелюстки біліють, наче молоко світанку, а золото лягає на них, мов ранкове сонце, що торкається гілля й обіцяє новий день. Кожна кружка — як окрема мить, коли затамовується дихання на порозі спогадів: про літні столи у садку, про холодний компот, про шелест листя й запах яблук, що дозрівають. — Стільки асоціацій та емоцій! – Декор не просто оздоблює форму — він веде діалог із нею. М’яка пластика ручок, золото на обідках, легкий, майже невагомий силует графина — усе звучить разом, як музика, у якій кожна нота — це жест майстра, кожен мазок — подих. Цей сервіз — не про розкіш, а про щедрість буденного життя, де компот із яблук — це теж ритуал, а фарфор, що світиться в руках, стає талісманом родинної пам’яті. У ньому — голос Довбиської школи фарфору: лаконічний та стриманий, і водночас світлий, святковий, мов сад у час цвітіння, де кожна квітка — це майбутнє яблуко, а кожне яблуко — це літо, яке не минає. Раніше «ФАКТИ» публікували інтерв’ю з колекціонеркою Людмилою Карпінською-Романюк про вінтажні чайні пари, які закохують у себе з першого погляду. До речі, запрошуємо читачів «ФАКТІВ», які є поціновувачами краси порцеляни, до першого в Україні Музею фарфорових фігур ShvetsMuseum. У колекції музею ви зможете побачити найкращі зразки світових фарфорових мануфактур. Нещодавно у музеї відкрито зал українського фарфору, де представлено чимало унікальних робіт вітчизняних майстрів-фарфористів. Неймовірна порцелянова подорож подарує вам чимало позитивних емоцій та запам’ятається на все життя! На фото у заголовку: Олександр Ярош. Чайний сервіз форми «Довбиш 1», малюнок «Рушничок». Довбиський фарфоровий завод. 1970-ті Фото з альбому Людмили Карпінської-Романюк
«Орнамент тягнеться по кобальтовому тлу тонкою золотою ниткою як вишитий оберіг»
«Білий цвіт яблуні у розписі сервізу крихкий, майже пахучий»
«Можливо, один із вишуканих кобальтових сервізів зберігся й у вашій родині?» — колекціонерка Людмила Карпінська-Романюк
