«Равлик, що несе дощ, не поспішає, бо знає один життєвий секрет», — майстриня Наталія Пилипенко

Українські майстри хендмейду створюють роботи, які вражають різноманітністю ідей та досконалістю виконання. Це й прикраси, й посуд, і іграшки…

Сумська майстриня Наталія Пилипенко створює дивовижний світ персонажів, які дарують чимало позитивних емоцій. В інтерв’ю «ФАКТАМ» вона поділилась секретами своєї майстерності.

«Я авторка скульптур із пап’є-маше. Мене цікавлять теми пам’яті, забутих речей і доріг…»

— За освітою я гуманітарій, випускниця Харківського університету культури, — розповідає Наталія Пилипенко. — Художньої школи не закінчувала. Вчилась сама й ліпити, й малювати. Я авторка скульптур із пап’є-маше. Створюю власний світ образів, де персонажі балансують між казкою та символізмом. Мене цікавлять теми пам’яті, забутих речей і доріг, краса, яка не кричить, а шепоче.

— Яку техніку використовуєте?

— Моя техніка авторська: спершу йде підмальовок й патина, яка створює відчуття часу, глибини. Лише потім я накладаю верхні шари фарб — не яскравих, а стриманих, з акцентом на відтінках і переходах. Завдяки цьому роботи мають ефект багатошаровості, ніби мої персонажі жили давно та дісталися нам з іншої епохи. Я не намагаюся зробити поверхню ідеально гладкою — навпаки, залишаю фактуру, тріщинки, нерівності, щоб вони «говорили». Це не прикрашання, а спосіб надати скульптурі правдивості, об’єму й характеру. Для мене пап’є-маше — не просто техніка, а шлях перетворення крихкого й тимчасового (аркуша паперу) на щось стійке, що може пережити час і зберегти сенси. «Ви працюєте з папером, але створюєте відчуття каменю, дерева, бронзи», — якось сказала мені одна людина. Я обрала пап’є-маше, бо цей матеріал нагадує мені про силу перетворення. Звичайний папір, крихкий та непомітний, у моїх руках стає міцною скульптурою, що може жити дуже довго.

— Цікаво, як народжуються ваші ідеї…

— Надихає те, що мене оточує і що спостерігаю. Це природа, речі, люди, література…

— Яка робота ваша улюблена?

— Одна з них — «Білий Кролик», натхненний творчістю Льюїса Керрола. Цей кролик — не лише персонаж із казки, а провідник у невідоме. Він символізує несподівану дорогу, яка відкривається раптово та кличе за собою. В його образі є і легкість гри, і глибина таємниці. Це робота про те, як важливо мати сміливість ступити туди, де ще не був.

Білий Кролик – це робота про те, як важливо мати сміливість ступити туди, де ще не був

А ось ще одна робота — «Мандрівна Міль». Міль у моїй інтерпретації — мандрівниця пам’яті. Вона несе на своїх крилах старі історії, які колись мали значення. Це символ пошуку сенсу у забутих деталях, що оживають, коли на них падає світло. Зроблена вона була на початку війни, коли чимало наших співвітчизників вимушені були залишити свій дім. Вони вирушали в невідомість з однією валізою в руках. І несли з собою пам'ять, спогади, надію.

«Мандрівна Міль – це символ пошуку сенсу у забутих деталях, що оживають, коли на них падає світло», – пояснює майстриня

— Справжнє захоплення викликала у соцмережах ваша робота «Равлик, що несе дощ» (фото у заголовку)…

— Равлик не поспішає, бо знає один життєвий секрет: найважливіше завжди трапляється дорогою. Його парасолька тримає спогади, а сумочка — маленькі речі, що іншим здаються непотрібними, але для нього вони — справжні скарби. Парасоля виготовлена з тканини, на якій сліди лісу: відбитки папороті і листя дерев, яких уже не існує, але вони все ще ростуть у чиїйсь пам’яті. На ніжному полотні видно не тільки форми рослин, а й відлуння погоди: кожна пляма, патьоки фарби, наплив кольору — це відгомін дощу, що впав десь між словами та снами. Равлик знає про дощ більше, ніж хмари. Для нього кожна крапля — це небо, яке спустилося на землю. Коли інші тікають від зливи, він слухає, як вода розповідає давні історії. Він повільний лише зовні. Насправді Равлик завжди поспішає: він хоче встигнути зібрати промені сонця, які впали між травами, почути сміх коника чи підняти загублену пелюстку. Цей Равлик нагадує: не потрібно поспішати, щоб дістатися туди, куди справді треба. Він — про спокій, про цінність кожної миті й про красу шляху. Він тихий хранитель гармонії.

Ця парасолька виготовлена з тканини, на якій сліди лісу: відбитки папороті й листя дерев

«Чимало з моїх робіт стали для людей оберегами, символами пам’яті, підтримки та натхнення»

— Немало відгуків також отримав Цвіркун. Мабуть, у нього своя історія?

— У кожному домі є свій маленький охоронець — тихий співець Цвіркун. Він співає, коли ми сердимося, щоб нагадати: любов важливіша. Він стрекоче, коли ми втомлені, щоб ми не забули посміхнутися. Його голос — це музика дому, якої не почуєш у шумі міста.

Маленький, майже непомітний, він тримає найбільший скарб — тепло домашнього вогнища. Поки цвіркун співає, дім живе. Цвіркун ніколи не просить нічого на заміну. Лише співає.

«Голос Цвіркуна — це музика дому, якої не почуєш у шумі міста» – говорить майстриня Наталія Пилипенко

— В яких країнах є поціновувачі вашої творчості?

— Вони є не лише в Україні, а й за кордоном — наприклад, у США та Ізраїлі. Це доводить, що мистецтво з пап’є-маше має універсальну мову, зрозумілу людям у будь-якій країні.

Читайте також: «Текстильні картини створюють особливий затишок в оселі»: майстриня Нана Баркалая про популярну у світі техніку артквілт

— Скільки часу йде на створення роботи? Що найскладніше?

— У середньому — кілька тижнів. Були й такі роботи, над якими я працювала 1−2 місяці. Я не художниця за освітою. Навчаюсь всього сама. Складно було все на початку. Сьогодні руки вже «навчені». Але один момент залишається завжди хвилюючим. Готову скульптуру треба розмалювати так, щоб вона «ожила».

Наталія Пилипенко: «Мистецтво з пап’є-маше має універсальну мову, зрозумілу людям у будь-якій країні»

— Яке ваше творче кредо?

— Творчість для мене — це спосіб дихати, коли навколо темрява. У час війни вона стала моїм захистом: створюючи образи, я будую власний світ, в якому є місце надії.

— Які відгуки на ваші роботи були найцікавішими?

— Одна людина побачила мою роботу й сказала: «Це ж про мене!». Або ще був такий відгук: «Коли я дивлюся на вашого Равлика, відчуваю таке ж тепло, як в дитинстві, коли відкривала мамину скриню з дивними речами». А один іноземець мені написав: «Я не знаю української мови, але, коли бачу вашу скульптуру, розумію все. Це мова серця, яка не потребує перекладу»… Чимало з моїх робіт стали для людей оберегами, символами пам’яті, підтримки та натхнення.

Раніше українська майстриня Катерина Кудрявцева розповіла «ФАКТАМ», як створює сумки з аплікаціями.

Фото з альбому Наталії Пилипенко